Зупинити мить

Десять років життя, подарованих винахідникові зварювання

Анатолія Древецького називають головним скульптором міста Фастова: він створив більшість пам`ятників, встановлених у місті, найвеличніший з яких — Миколі Миколайовичу Бенардосу.

Анатолій Древецький. «Микола Бенардос».

Про героя, якому Анатолій Древецький присвятив десять років життя, творчих та дослідницьких пошуків, він дізнався випадково — ще під час роботи на заводі "Червоний жовтень". Там був невеличкий історичний куточок, у якому зібрали інформацію про минуле підприємства.

Завод наприкінці 19 століття збудував німець Брант. Він запросив на роботу до себе видатного інженера, винахідника дугового електрозварювання Миколу Бенардоса. З 1900 по 1905 рік, в останні роки свого життя і до самої смерті, Бенардос жив і працював у Фастові. Я зовсім випадково дізнався про нього і був здивований, що, попри масштаб постаті, про нього майже нікому нічого не відомо. Уявити тільки: він автор більше 200 оригінальних винаходів у різних галузях техніки, сільського господарства, транспорту; його зварювальним апаратом користується весь світ, але при всьому цьому його ім`я не відоме загалу. Чим глибше я занурювався в історію життя і винахідницької роботи цієї людини, тим більше вона мене захоплювала.

Звісно, що для скульптора щире захоплення постаттю тієї чи іншої людини може означати лише одне — рано чи пізно у нього з`явиться бажання створити цей образ у матеріалі. Першу скульптуру Миколи Бенардоса Анатолій Древецький створив ще в художньому інституті. Ініціативу Древецького присвятити дипломну роботу видатному, але забутому винахіднику підтримав творчий керівник Василь Бородай. А з пошуком інформації про Бенардоса Анатолію охоче допомогли в інституті електрозварювання імені Патона — вочевидь, їх приємно здивував вибір теми молодого скульптора.

Музей М.М. Бенардоса на території НІЕЗ «Переяслав».

Моїм творчим та дослідницьким пошукам дуже посприяв фахівець у галузі історії науки та техніки Олександр Миколайович Корнієнко, який теж глибоко досліджував постать Бенардоса. Взагалі, мені пощастило зустріти багато людей, які теж любили Бенардоса. А не любити його не можливо: коли я вивчав його біографію, дивувався тому, наскільки унікальною є це людина. Він був надзвичайно заможним, але всі свої статки роздав людям і життя закінчив у бідності, у фастівській богадільні. Для того, щоб детально дослідити біографію, я їздив всюди, де жив чи працював Бенардос, — Україною, Росією.

Для художника, щоб увійти в тему і створити образ, потрібно досконало знати свого героя. Перша композиція, яку я створив в якості дипломної роботи, відрізняється від тієї, яку згодом втілив у життя у вигляді пам’ятника Бенардосу у Фастові. Головна ідея дипломної роботи — "все віддаю людям", бо визначний український винахідник Микола Миколайович Бенардос справді жив за таким принципом. Тому я зобразив його із широко розкритими руками. Але художня рада зауважила, що силует нагадує хрест, тому одну руку довелося опустити. Тож в остаточному варіанті Бенардос в одній руці тримає плазмотрон, а іншою робить широкий відкритий жест, ділячись зі всіма людьми тим, що має сам.

Загалом Бенардосу я присвятив 10 років життя, і за цей час створив близько десяти портретів винахідника — від монументальних до медальєрних (медалі «Сто років електрозварюванню» з білого й жовтого металу, «М.М. Бенардос. Електрогефест»).

Чотириметровий пам’ятник Миколі Бенардосу у Фастові.

Скульптура Миколи Бенардоса на повний зріст, яка була дипломною роботою Анатолія Древецького, нині виставлена у музеї вченого-винахідника, розташованого на території НІЕЗ «Переяслав».

Встановлений 1981 року у Фастові чотириметровий пам`ятник Бенардосу залишається єдиним в Україні пам`ятником на вшанування видатного винахідника. Анатолій Древецький також став автором пам`ятника Бенардосу, встановленому у російському місті Лух.

Пам’ятник Миколі Бенардосу у м. Лух.

Вивчаючи постать Бенардоса я познайомився з унікальними людьми, зокрема, з президентом Національної академії наук України Борисом Патоном, президентом Академії наук СРСР Анатолієм Александровим, першим зварювальником у космосі Валерієм Кубасовим. По суті, встановлення пам`ятників Бенардосу у Фастові та Лусі стало можливим лише за сприяння Патона та Кубасова. Монументальне мистецтво взагалі можливе лише за підтримки впливових людей. Сам по собі художник не може створити монумент.

Однак до кожної своєї роботи скульптор підходить із властивою йому ретельністю у пошуках образу. Наприклад, Шевченка він зобразив зовсім молодим — таким, яким був Тарас, коли у складі археологічної комісії Університету святого Володимира відвідував Фастів.

Анатолій Древецький. «Тарас Шевченко».

Бюст Тараса Шевченка, встановлений у Фастові.

Ще один відомий фастівський монумент присвячений католицькому священику, отцю Зигмунду Козару. Пам`ятник під назвою "Добрий пастор" встановлений на території фастівського костелу Воздвиження Святого Хреста, який був відроджений силами отця Зигмунда. У монументі, за словами автора, відтворений не анатомічно схожий портрет священика, а, швидше образ його характеру, ставлення до життя і людей, для яких він справді став добрим пастором.

Пам’ятник Зигмунду Козарю у Фастові.

«Мистецтво має бути позитивним»

Я художник-реаліст. Реалізм створює образ. У той час як завдання натуралізму — створення фотографічного зображення. Я проти натуралізму.

Бронзовий «Борисфен» Древецького побував на виставках у Швеції та Сполучених Штатах. Це алегоричне зображення Дніпра у вигляді юнака. Про Дніпро кажуть, що він сивий, древній, але, разом із тим, завжди юний та потужний. Саме тому образ головної української річки скульптор втілив у образі молодого хлопця. Початкову модель Анатолій Древецький ліпив з натури. Однак перш ніж дійти до втілення у бронзі, образ узагальнювався і трансформувався, аби набути рис, які, на думку автора, мають бути притаманні Борисфену.

Анатолій Древецький. «Борисфен».

До алегорії у своїй творчості скульптор вдається нерідко. «Літо» в образі купальниці та «Зима» у вигляді сонної красуні — це те, що залишилось від циклу робіт, присвячених порам року (інші скульптури були втрачені під час виставок). «Землю» Древецький відтворив в образі жінки, від якої залишився один тулуб: голови, рук і ніг немає. Саме такою бачить її митець: родючою, але скаліченою жорстоким і бездумним ставленням людей.

Анатолій Древецький. «Земля».

Мистецтво повинне бути добрим. Воно має нести позитивну енергетику. Звичайно, у мистецтві є місце творам на кшталт "Герніки" Пікассо... Природно, що художники відгукуються своїми творами на великі трагедії. Але на мою думку, підкреслювати негативну енергетику ще й мистецтвом не потрібно. Можна порушувати цю тему інакше, не дублюючи і не множачи негатив.

Сповідуючи таку філософію, Анатолій Древецький запропонував місту Фастову своє бачення скульптури під назвою «Загиблим за Незалежність України». Це не звичайний пам`ятник загиблим: трагічний, сповнений болю і скорботи. Навпаки — скульптор в центр композиції помістив українську писанку. Це багатовічний традиційний для України образ, який має сакраментальне значення і, що найголовніше, символізує продовження життя. Такий монумент підкреслив б, що жертви, які були принесені за Україну, не були марними. Поки що ідея цієї скульптури існує лише у вигляді моделі.

Багато ідей до мене приходить уві сні. Коли начитаюсь, наберусь вражень — часто прямо серед ночі приходить готовий образ. Найголовніше, щоб його не втратити — негайно почати його втілювати. Якщо цього не зробити, можна в буквальному сенсі проспати свою композицію. У мене бувало таке, що вранці прокидався із відчуттям, що вночі приходив якийсь цікавий образ, а який саме — вже згадати не можу. Для того, щоб зафіксувати образ, я завжди спочатку рисую його, і тільки потім ліплю з глини чи гіпсу. А потім, якщо вдасться, реалізую вже в іншому матеріалі. За своєю природою я — художник-монументаліст. Створення монументів, пам`ятників — моє головне творче завдання.

«Не буває абсолютно позитивних чи негативних героїв»

Козацька тема є однією з провідних тем у творчості Анатолія Древецького. Він досліджує історію українського козацтва і як краєзнавець, і як митець, і як нащадок козацького роду (Анатолій з дитинства знав, що його прадіди були козаками). Виступаючи за історичну справедливість, він дотримується тієї ідеї, що в історії не було і не могло бути абсолютно позитивних чи абсолютно негативних постатей. Спроби зробити ікону з одної персони і демонізувати образ іншої — це політика, а їй, на думку Древецького, не повинно бути місця у мистецтві.

Однак є ті постаті, які викликають у митця особливий творчий інтерес. Семен Палій — один з таких. Йому Анатолій Древецький присвятив кілька своїх робіт. Скульптор мріяв, аби у Фастові, місті, яке Палій свого часу зробив справжнім осередком козаччини, був встановлений пам`ятник полковнику. В станкових скульптурах митець зобразив Семена Палія верхи на коні. Древецький відтворив момент тріумфу козацького військового діяча, коли він переможно в`їхав до Фастова на арабському скакуні, відбитому в бою у одного з турецьких воєначальників, після розгрому турків під Віднем. Але у 2012 році у Фастові було встановлене лише погруддя Семена Палія авторства Анатолія Древецького. А задумана повна композиція з конем залишилася у вигляді моделі.

Анатолій Древецький. «Семен Палій».

Коли я працюю над ідеєю майбутньої скульптури, роблю це з урахуванням того, в якому матеріалі вона буде реалізована. Спочатку я ліплю все у глині або пластиліні. Але якщо глина — це суто перехідний матеріал, то гіпс уже може бути виставковим. У мене в гіпсі багато робіт — частково тому, що немає можливості їх реалізувати в інших матеріалах. Працюю і з деревом, і з каменем, створюю скульптури і з випаленої глини, але до бронзи у мене особлива любов, бо вона дає можливість відлити тонку річ. Взяти до прикладу коня. У нього тонкі граційні ноги. В камені чи дереві, як не намагайся, мусиш робити узагальнену форму, декоративну, бо зробити реалістичну тонку скульптуру можна тільки у бронзі. Хоча і дерево, і мармур, і камінь, і глину у різних її видах я також люблю. Технологічно найскладніший матеріал — граніт. На відміну від м`якого і пластичного мармуру, він дуже легко сколюється. Один невірний рух — і скол. Камінь потрібно розуміти, аби з ним працювати.

У бронзі, яку так любить скульптор, свого часу був втілений Михайло Ломоносов — причому у вигляді, в якому його не всі могли б впізнати. Справа в тому, що Ломоносов у скульптурі Древецького був не огрядним дорослим чоловіком, а зовсім молодою людиною — таким, яким бачить його художник, коли той приїхав навчатися до Києво-Могилянської академії. Втіленню образа юного Ломоносова передувала серйозна робота з архівами задля того, щоб знайти хоч якісь згадки про той період його життя.

Бронзова скульптура висотою більше метра зберігалась у "Музеї атеїзму", який у радянські часи розташовувався на території Києво-Печерської Лаври. Музей зник одразу після розвалу СРСР. Разом з ним зникли і всі його експонати. «Ломоносов» Древецького залишився лише у вигляді моделі з воскового пластиліну.

Анатолій Древецький. «Ломоносов».

Більш щаслива доля у бронзового "Діда Прокопа". Його у автора колись викрали. Потім крадія замучило сумління, і він повернув бронзовий портрет законному власнику. Дід Прокіп — реальний чоловік, добрий знайомий Анатолія Древецького. Це звичайний сільський рибалка, який, втім мав таку харизму і таке вміння розповідати фантастичні історії, "засновані на реальних подіях", що митцеві неодмінно хотілося зберегти образ талановитого байкаря з народу.

Для того, щоб працювати над скульптурою, потрібно увійти в певний стан... Це своєрідна медитація. Руки скульптора — це продовження його голови, тому важливо налаштувати думки правильно. Продуктивною може бути робота щонайбільше протягом трьох годин над однією скульптурою. Потім починає даватися взнаки втома. Якщо пересилити себе і працювати довше, можна лише зіпсувати те, що зробив раніше.

Потрібно обов`язково робити паузи. Через кілька годин можна взятися за іншу скульптуру. Я працюю постійно, але переключаюся з скульптури на графіку, з графіки на живопис, потім переходжу до написання історичних есе чи віршів. Цим і живу.

У запасниках скульптора.