Olesya Dzhurayeva

Кожне створіння має власну історію — незалежно від того, чи це людина, тварина, місто чи навіть будівля. Ці історії формуються з безлічі моментів: яскравих і тьмяних, швидкоплинних і монотонних, виняткових і звичайних.

Протягом багатьох років я працюю з об’єктами, намагаючись відчитати сліди їхнього минулого. Мою увагу часто привертали звичайні речі — велосипеди, одяг, взуття, побутові предмети. Особливо довгий час мене цікавили чашки та тарілки. Я не можу до кінця пояснити цю зацікавленість, можливо, тому що їх було легше "читати". Ранкова кава — наодинці чи разом. Вечірній чай — у тиші чи в розмові. Кожен із них зберігає свої маленькі історії.

Натюрморт навчив мене уважніше дивитися — помічати, розуміти і слухати. Завдяки цьому я поступово навчилась відчувати саме життя.

Згодом я зрозуміла, що найцікавішим об’єктом для мене є місто, в якому я живу. Протягом кількох років я майже щодня ходила до майстерні одним і тим самим маршрутом — у всі пори року. Змінювалося все: погода, одяг людей, дизайн автомобілів, рекламні вивіски. Місто постійно рухалося — іноді шумно й стрімко, іноді тихо, майже пошепки — але ніколи не було повністю мовчазним. Варто лише зупинитися і прислухатися.

Саме так я почала сприймати архітектуру як своєрідний монументальний літопис життя.
Моя основна техніка — ліногравюра, з якою я працюю вже майже десять років. І навіть зараз вона відкриває нові можливості, допомагаючи точніше передавати ідеї та налагоджувати глибший діалог із глядачем.