Роздуми про головне

Про мистецтво

Мистецтво – це прагнення людства досягти ідеалу або, як мінімум, наблизитися до нього, тому що ідеал —  це Бог. На мою думку, дати точне визначення мистецтву так само складно, як спробувати охарактеризувати Всесвіт. Як на мене, мистецтво – це ілюзія, мрія, яка виступає противагою реальному життю. Бо життя — сіре, темне, брудне, а мистецтво переважно — щось високе. Це як сон, і людство хоче такого сну, хоче наблизитися  до нього, хоча й знає,  що воно все одно залишиться недосяжною мрією.

Про натхнення

Можна бути хорошим інженером чи бухгалтером – просто навчитися і бути. Але навчитися бути митцем… Як на мене, це важко. З іншого боку, я не вірю в натхнення і в музу. Точніше, я вірю, що вони в когось є, але не в мене. З музами, з романтикою в мене не складається. Все дуже банально, просто, побутово. Усе своє життя примушую себе: «Сідай, щось роби».   Це як у спорті. Яка може бути муза, коли тобі треба пробігти 10 км? Але ти примушуєш себе вийти на тренування, бо сам вибрав це для себе.

Про експромт

Експромт — найкращий друг Олександра Виговського. Років тридцять тому, коли тільки починав різати, намагався робити структуру, яка обкладалася м’ясом, малював ескізи, аж доки не зрозумів, що таким чином сам себе заганяю в прокрустове ложе. Це пішло ще з того часу, коли був батюшкою. Попервах усі свої проповіді писав на папері та заучував напам’ять, але варто було забути лише одне слово, і я зупинявся, бо не знав, що казати далі, не був здатен на імпровізацію.  Коли ж відмовився від такої практики, почало виходити значно краще.

Сьогодні попередні начерки роблю тільки тоді, коли виконую чиєсь конкретне замовлення, бо коли ти береш за це гроші,  то мусиш узгодити із клієнтом власне бачення і з’ясувати, чи воно збігається з його баченням. Але замовлення беру дуже рідко, бо ці узгодження забирають багато сили.

Про те, що подобається

Тут усе просто: або чіпляє, або ні. Взагалі вважаю: що подобається з першого погляду, те правильне.

Про красиве й потворне

В моїх скульптурах немає красивості як такої. Вони швидше потворні, ніж гарні. Свого часу я намагався робити красиві речі, але коли справді почало виходити, мені самому зробилося нецікаво. Красиве роблять усі, а я хочу творити щось своє. Кожен митець має бути впізнаваним. Як Врубель, Васильєв, Кандінський, котрих ні з ким не сплутаєш. Безперечно, їхні картини дуже гарні, але у мистецтві є місце не тільки красивому, а й потворному. Я, наприклад, не роблю красоту, але намагаюся вливати на глядача емоційно, щоб у нього народився якийсь відгук.  Найгірше, коли людина дивиться на твій твір і залишається байдужою.

Про продажну журналістику

Я на всі сто згоден, що журналістика продажна. На жаль, дуже мало сьогодні працівників ЗМІ з позицією. Але така ситуація не тільки в засобах масової інформації. Чи можна сказати, що мистецтво не є продажним? Скажемо так, у найкращих його проявах. Але у найкращих проявах і журналістика не продажна.

Про страх

Якщо людина не боїться, значить, у неї не всі вдома. Людина боїться багато чого, причому в різний період часу її страшать різні речі. Зараз я, наприклад, боюся негарної смерті. Є красива, урочиста або як мінімум швидка, безболісна, а є некрасива, коли довгі роки лежиш  без руху – і померти не можеш, і життям це назвати не можна.

Взагалі ж я багато чого боюся. Боюся зради. Та найбільше боюся ганьби. Навіть більше, ніж смерті.

Про Бога

Не пам’ятаю, хто сказав, що на війні невіруючих немає. Ти можеш бути суперменом і ким завгодно, але виживеш ти чи ні, залежить не від тебе, а від того, куди потрапить снаряд. Та фронтовику хочеться, щоб хтось впливав на його долю. Бог – це надія. І не тільки на фронті.

Про запитання до Всевишнього

У мене до Бога немає питань. До того ж я вважаю, що Бог — це не та особа, до якої можна звертатися зі своїми запитаннями. Коли я говорю, наскільки складний світ, то навіть близько не уявляю, наскільки безмежний і складний Бог. Йому можна або підкорятися, або йти наспротив. Але знову ж таки, що значить наспротив? Ще коли я не народився, п’ятсот – тисячу років тому Він уже знав, як саме я вчиню.

Про цінності справжні й уявні

Ми часто дуже багато уваги приділяємо дрібницям і вважаємо украй важливим те, що ми робимо. Проте я знаю, що світ жив і без мене, і без моїх робіт, і так само здатен жити далі. Чи щось залишиться по мені, чи ні, залежить не від того, як старанно я збиратиму та зберігатиму всі свої надбання. Є люди, котрі взагалі не турбувалися про те, щоб залишити про себе пам’ять, але минуло сто — двісті років і їхні твори, навіть якісь окремі штрихи потомки збирають по крихтах. А є такі, хто все береже, пише мемуари, хоча насправді там нема що зберігати.

Дехто покладає великі сподівання на дітей. Мовляв, ти продовжишся в дітях і дітях своїх дітей. Як на мене, це самодурство. Можливо, одне-два покоління тебе й пам’ятатиме, а третє, четверте вже навіть не згадає..