На світлій стороні Місяця

У якому Всесвіті нам жити — темному чи світлому — вирішуємо тільки ми.

Гарік Горяний

Батьківський дім

Весна у дворі будинку Гаріка Горяного.

Гарік Горяний народився і провів дитинство в Білій Церкві, у старому будинку з мезоніном, що стоїть в оточенні дерев вже більш як століття. В історії цього будинку і його мешканців, як у призмі відбилася історія країни, її благополучні та сумні сторінки.

Мої предки жили в цьому будинку ще до революції. Вони були постійно зайняті, вміли заробляти, розвивалися і розважалися на зароблене (я маю на увазі подорожі, в тому числі за кордон, купівлю книг, придбання гарних меблів). Звичайно, мої тато і мама, живучи тут за радянської влади, вже не їздили ні до Венеції, ні в Париж ...

Його діда, гусара імператорського полку і георгіївського кавалера, революція застала молодшим офіцером після Смоленського військового училища.

У 1918 році багато дідових однополчан пробиралися до моря, щоб на пароплаві іммігрувати за кордон. Оскільки дорога до Одеси пролягала через Білу Церкву, вони заїжджали до дідуся, кликали з собою. Але він відмовився — вважав, що більшовики прийшли ненадовго. 

Дед Гаріка Горяного по материнській лінії Григорій Родіонович Безпечний.

У діда було п'ятеро дітей. Гарік добре пам'ятає своїх дядьків та їхні сім'ї. У свята всі збиралися за великим столом, обідали і довго спілкувалися на різні теми. Для Ігоря ці люди назавжди залишилися прикладом справжнього аристократизму і великої сили духу — переживши немало випробувань, вони зберігали веселість, оптимізм і раділи успіхам молодшого покоління.

Мені пощастило народитися в сім'ї з такими міцними, я б навіть сказав, патріархальними устоями. Молоді одружувалися, виходили заміж, і нові люди вливалися в сім'ю. Були, звичайно, війни, евакуації, інші сумні події, але всі, хто залишав цей дім, згодом поверталися.

Сьогодні старого покоління вже немає, місце старих предметів зайняли нові і молоді дерева прийшли на зміну старим, але Гарік вважає, що це той самий будинок, в якому панує та ж атмосфера і виникають ті ж відчуття, що й півстоліття тому. Дух предків не залишає його.

Для мене поняття батьківщини укладено в периметрі ось цього шматка землі. Я жив в різних точках світу — в Європі, Америці — жив довго, роками, але я точно знав, що обов'язково повернуся назад. Приїду зализувати рани, привезу сюди свої трофеї, спогади і враження. Адже зрештою, весь світ — це абстракція, просторова ілюзія. Є тільки ті, кого ми знаємо і хто нам близький. 

Гарік Горяний: "Я точно знаю, что обов’язково повернусь назад". 

Куди втікає дитинство

У своїх спогадах Гарік береже те чарівне відчуття щастя, яке створюють дуже прості, здавалося б, речі.

У домі було безліч всіляких предметів — нових, старих і тих, що зовсім вийшли з ужитку — якихось фігурок, статуеток, ляльок, книг — все це працювало, шаруділо, з усього цього щось придумувалося...

Чого варта одна тільки "Велика російська енциклопедія" в 55 томах! Загорнувшись у кожух, Гарік з сестрою читали ці книжки вголос під потріскування дров у печі.

У нас була гігантська бібліотека, і ми гортали ці книги, перемальовували картинки, придумували якісь ігри, влаштовували домашні театрики, організовували читання. Ці наші заняття стимулювали дорослі — вони направляли, заохочували, підкидали якісь ідеї.

Кімната на другому поверсі.

Багато вражень було і поза стінами будинку, коли перші хлопчачі кроки приймала природа, — трава, листя, небо, річка... На подвір'ї досі зберігається човен, на якому Гарік катався у дитинстві.

У той час одним з моїх найзахоплюючих занять було розглядати річкове дно і розгадувати його численні таємниці за допомогою власної невгамовної фантазії.

Значно пізніше ці підглянуті в дитинстві візерунки і лабіринти на дні русла підкажуть художнику Гаріку Горяному сюжети його картин.

За покликом серця

Все в нас виходить з дитинства. Ми наповнюємося словами, сказаними кимось, можливо, навіть випадково, і ці слова приживаються в нас. Через багато років вони несподівано знаходять відгук — дають ментальний імпульс, новий поштовх до переосмислення власних відчуттів. Почуті нами в дитинстві фрази (здавалося б, давно забуті і розсіяні) в дорослому житті стають тими кнопками, на які ми натискаємо, щоб розгадати хитросплетіння світу.

Мама Гаріка Горяного була для нього найвірнішим і дуже мудрим другом. Завдяки саме її старанням в будинку панувала така затишна, тепла, камерна обстановка, але головне — вона мала невідбутну пристрасть до пізнання нових місць, пізнання світу.

Батьки самі не любили сидіти на місці і завжди спонукали до руху мене. Ми частенько їздили до Києва, де відвідували виставки, музеї, дивилися нові театральні постановки; або вирушали на екскурсію в якесь інше, ще незвідане місто.

Батько захоплювався музикою, поезією, прекрасно малював аквареллю. Він і дав синові перші уроки образотворчості — навчив розчиняти фарби, писати пензлем, тушшю, пером. Однак свої хобі сприймав лише як невинне захоплення — в родині лікарів вважали, що в житті є речі, набагато важливіші  за малювання. Батьки були переконані: подорослішавши, дитина повинна отримати справжню професію, а не все життя займатися мистецтвом.

Свою думку вони змінювати не збиралися, тому я інкогніто поїхав на розвідку до Москви.

Цьому не вчать у школі

Ще до московського періоду на юного Гаріка Горяного величезний вплив справило знайомство з київським художником-шістдесятником Віктором Хомковим, котрий змінив саму структуру мислення молодої людини. Гарік серйозно захопився феноменом шаманізму і в міру отримання нових знань на полотнах Горяного класичний живопис все більше заміщалася релігійно-філософськими дослідженнями і знаково-символічними техніками.

Віктор Хомков. "Камлання".

Завдяки підготовці, отриманій у Хомкова, в 18-річному віці Гарік Горяний з першої спроби вступив до Московського державного художнього інституту імені В. Сурикова. Дізнавшись про це, батьки, з одного боку, зраділи, а з іншого, подумали, що це все одно не серйозно. Можливо, їхній настрій передався і сину, тому що Гарік не провчився у Москві і двох років.

В юності прагнення творити таке ж сильне, як і порух руйнувати.

Але насправді причина була вагомішою, ніж просте юнацьке бунтарство і непостійність: після другого курсу інституту Горяного призвали на строкову службу.

Новобранця направили у військову частину, яка обслуговує Генеральний штаб Міністерства оборони на Рубльовці: як з’ясувалося,  в Радянській армії дуже цінували талановиту мистецьку молодь.

Нас було чоловік двадцять — початкуючих, смішних художників з величезними амбіціями. Оскільки технічні засоби передачі зображень тоді не були так розвинені, як сьогодні, наше завдання полягало в тому, щоб від руки перемальовувати ландшафти і якісь технічні об'єкти, сфотографовані з супутників.

Можливо звідти, зі спеціальності армійського художника, у Гаріка Горяного цей абстрактний, що ніби йде звідкись згори, погляд на Землю?

Гарік Горяний. Постмодернізм

Іспит на зрілість довжиною у 10 років

Після демобілізації Гарік до художнього вузу не повернувся — його цікавили вже інші речі. Горяний якось підрахував: за час студентства здав не менш, ніж півтори сотні вступних і сесійних іспитів, адже після Суриковского інституту було ще кілька навчальних закладів, поперемінне навчання в яких стало для Горяного одним суцільним, хоча й дуже розтягнутим у часі, іспитом на здатність бути художником не тільки малюючим, а й мислячим.

Зокрема, молодий чоловік вирушив до Праги, де навчався образній творчості у школі сучасного мистецтва в угорського художника Мірчі Зламала. І тут же, в Празі, в художній галереї «RAPID» відбулася авторська виставка Гаріка Горяного.

Але перш ніж опинитися в Чехії, Горяний захопився медициною.

Мама не полишала надії, що я нарешті візьмуся за розум. Щоб порадувати її, я вступив до Вінницького державного медичного інституту ім. Пирогова.

Втім, це було потрібно не стільки матері, скільки йому самому.

Анатомія, фізіологія, гістологія — це ті речі, вивчивши які, ти можеш дізнатися, що таке біологічне тіло людини і як майстерно вона влаштована.

Одначе після третього курсу Горяний пішов з медінституту, так і не отримавши диплом лікаря. Замість цього він вступив на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Та зовсім скоро Гарік розчарувався в уніфікованій університетській програмі, яка не давала тих знань, які були йому дійсно потрібні. Провчившись два роки, Горяний вирішив перейти на факультет журналістики, який успішно закінчив.

Але всі ці роки один лише живопис цікавив його по-справжньому. В Україні перша персональна виставка картин Гаріка Горяного розгорнулася у Вінниці 8 січня 1985 року, тобто ще під час його навчання в медінституті. А через кілька років виставки пішли одна за одною — в 1989 році роботи Горяного демонструвалися в Республіканському центрі духовної культури, у 1990 році — в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, у 1993-му — в Національній галереї «Вікторія», у 1994-му — в Національній опері України, у 1995-му — в клубі "Блакитний ангел" (Андорра), у 1996-му — в Культурному центрі України в Бельгії, у 1997-му — в Українському Домі, у 1999-му — в Національному музеї Тараса Шевченка.

У майстерні художника. Лондон. 2003 рік.

Тим часом, переїхавши до столиці і працюючи в Київському театрі опери та балету, Горяний познайомився з багатьма неординарними людьми зі світу мистецтва — акторами, режисерами, художниками. Деякі з них стали його друзями. Але по-справжньому доленосною для молодого чоловіка стала зустріч з видатним фізиком-ядерником Юрієм Максимовичем Швайдаком, на той час уже захопленим космософією. Горяний прийняв його вчення і став одним із засновників Міжнародної академії космософії у Києві.

Ми організовували заняття, влаштовували публічні лекції та покази. У купольному залі старого планетарію проходили наші вечори. Там було все — і кришталеві черепи, і первісні релігії, і буддизм, і "Біле братство", і контактери-лозоходці, і спелеологи-археологи, анархіруючі християни і професійні вчені з різних інститутів та академій наук. Ми вивчали новітні технології і практикували стародавні техніки медитацій, зверталися до багатовікових традицій і ставили сучасні експерименти. Все це розвивало і змінювало нас на свідомому, але більше — на підсвідомому рівні.

Гарік Горяний і Юрій Максимович Швайдак у майстерні художника на Андріївському узвозі. Київ. Кінець 1990-х років.

Хто є людина? Звідки ми прийшли і куди підемо? Куди дівається наше Я після смерті тіла? Яке наше призначення у Всесвіті? Безумовно, участь у вирішенні таких складних світоглядних проблем справила величезний вплив на нього не тільки як на дослідника, а й як на художника.

Наприкінці 90-х Гарік Горяний створює цикл картин "Світи видимі і невидимі", з якими їде до Швеції на запрошення товариства російсько-шведської дружби.

"Альбатрос" — не птиця

У Швеції Горяний знайомиться з Робертом Якобсеном — засновником шведського соціального театру "Альбатрос". Яскраві, емоційні спектаклі самобутнього скандинавського режисера зачіпають болючі переломи в новітній історії людського суспільства, і перш за все, — тему Голокосту. Сам театр є мандрівним: невелика трупа колесить країнами Європи і показує вистави на площах невеликих датських, польських, німецьких, французьких міст. Разом з театром, з його декораціями, костюмами, нескінченними репетиціями подорожував і Гарік Горяний.

Гарік Горяний і Роберт Якобсен під час персональної виставки художника у Гетеборзі.

Але "Альбатрос" слугував не тільки експериментальним майданчиком для акторів, а й був базою для людей, що займаються вивченням таємних знань. Спілкування з каббалістами, участь в інших езотеричних групах, дослідження різних релігійно-філософських вчень і медитативні практики були своєрідним інтелектуально-пізнавальним паломництвом художника.

Протягом трьох років Горяний представляє європейській публіці свої медитативно-метафізичні роботи. У 2000 році відкривається виставка його картин в галереї «Lagerval Lagerval» (м. Гетеборг, Швеція); у 2001 році — в академії "Театр Альбатрос" (Швеція); у 2002 році — в Палаці культури міста Віго (Іспанія); у 2002 р. — в місті Порту (Португалія); у 2003 році картини Горяного двічі демонстувалися в лондонському Start Gallery (Англія).

 Лондон. 2003 рік.

Напевно, мене можна назвати художником-передвижником, тому що зі своїми роботами я практично завжди, — у всіх своїх поїздках і подорожах.

У 2004 році почався американський період у житті художника. У Нью-Йорку його виставки проходили щорічно протягом чотирьох років. Роботи Горяного були представлені в Українському інституті Америки, в центрі кабали і в товаристві Рудольфа Штайнера у Колумбійському університеті, в музеї сучасного російського мистецтва, в InterArt Gallery, в ArtExpo, Jacob K. Javits Center та інших художніх галереях Манхеттена. Крім того, Горяний багато працював і активно виставлявся у Флориді, Каліфорнії, Бостоні, Філадельфії.

Паром на Манхеттен. 2005 рік.

Але не одними лише вернісажами запам'ятався художнику закордон. У своїх зарубіжних поїздках Ігор Горяний познайомився з величезною кількістю непересічних людей, серед яких були і такі титани мистецтва, як Ернст Неізвєстний, Михайло Шемякін, Роберт Шаушенберг, Сай Туомблі.

У русі тобі неодмінно супроводжують люди. Мені пощастило зустрітися з найкращими з них.

Олександр Глезер у студії Гаріка Горяного. Лондон. Початок 2000-х років.

Що ж стосується творчості, Гарік Горяний з головою поринув у тему медитативно-метафізичних просторів та демонструє світові його власну відносність. І при цьому художнику вдається зберігати дивовижно позитивне ставлення до всього того, що відбувається. Адже, як любить повторювати сам Горяний, ми живемо на світлій стороні Місяця.

У майстерні художника. Україна 2018 рік.