ХУДОЖНИКИ

Наприкінці 80-х журналісти охрестили Петра Ємця сталкером Чорнобильської зони — провідником, який водить людей на аномальну територію. І то справді так. Ми слідуємо за ним дорогами Чорнобиля, зарослими радіаційним бур’яном і засипаними отруйними яблуками. Разом з митцем проходимо шляхами розпачу, крику і сліз.

Перше, що впадає в око, — уявна простота, навмисна недбалість і та надзвичайна свобода, з якою художник малює свої картини. Після першого побіжного погляду складається враження, що «і я так би зміг». Але в спробах зрозуміти, чим же так привабила тебе та чи інша робота, починаєш розуміти всю незбагненність цієї простоти. Мабуть, головний секрет криється у колористичній гамі. Найчастіше вона здається божевільною, але чомусь, дуже близькою і зрозумілою.

На картинах Горяного ми спостерігаємо алхімічний процес, в результаті якого космічна енергія, сконцентрована в чорному залізі як першій фазі металевої матерії, перетворюється в чуттєвий світ людини первісної, а кольорові метали беруть на себе тонкоматеріальні енергії, символізуючи перехід людства від дикого етапу до цивілізованого, від передісторії до історії, від переджиття до життя.

«Коли мені було десять років, я займався футболом. Коли було двадцять, вчився в університеті на інженера. Коли було тридцять, закінчував духовну семінарію. У сорок був дизайнером, скульптором та будівельником. Сьогодні мені за п’ятдесят – і я взагалі невідомо хто…», - так вын говорив сам про себе. Бог послав цього чоловіка на землю, аби він спробував ще багато чого: працював і оглядачем рухомого складу на залізниці, і складальником меблів на фабриці, і сільським батюшкою. Боровся з...