Олеся Рибченко. Фрезерування

Олеся Рибченко живе і працює у Києві (Україна). Назва проєкту "Фрезерування" відноситься до останнього циклу живописних творів, розпочатих художницею в 2021 році, авторка зосереджується на темі елементів живописного поля та їх можливості емоційного впливу. Апелюючи до теоретичних і візуальних практик українських художників початку ХХ ст., а саме до серії робіт "Пилярі" Олександра Богомазова, авторка прагне знайти точки дотику через засоби мистецтва, через постійні ритуальні художні практики і наукові дослідження.

Саме в цьому розрізі відкривається не лише надто схожа історична ситуація – Війна, а й певна потреба сучасних митців "заякоритися" з попередніми практиками аби відновилися нейронні зв’язки мистецкого організму, ця циклічність номінована в нашу свідомість і стала універсальною нормою цивілізаційної циклічності: постійної руйнації і відновлення.

Осмислити процес розуміння чи адаптації через метафору "пилки-фрези" ґрунтується на тому, що навіть найглибші розриви можуть бути точками початку нового, створюючи терапевтичний простір для переосмислення і надії.

Проект "Фрезерування" демонструє, що руйнування не є кінцем. Пилка залишає шрами, але допомагає перетворити їх на символи відродження, де елементи руйнування та відновлення взаємодіють у єдиній композиції. Вони символізують рани, біль та процес руйнування, який є центральною темою адаптації. "Пульсуючу" форму проєкту, що створює асоціацію з живою тканиною або шрамами, можна відчути як ту що гоїться..., додаючи глибини і символізуючи тінь минулого, втрату та рефлексію, це посилює дуальність процесу: з одного боку — руйнування, з іншого — можливість для нового життя.

Я гадаю, що живопис (як твір візуальних кодів) — це осмислення та певний спосіб трохи краще зрозуміти досвід чи подію, а також це можливість розповісти про свою практику іншою мовою – візуальною.

Цей проект має на меті заохотити глядачів до самоаналізу та роздумів про власний шлях через "внутрішній лабіринт" шляхами фрезерування: тобто розділення на елементи, частини, аби мати змогу співставити свої життєві етапи, і відчути, що вихід до світла можливий, навіть якщо шлях здається заплутаним і темним.

Такий проект поєднує в собі мистецтво та метафізику, створюючи можливість для глибокого особистого досвіду "розпилювання", який допомагає усвідомити, що страхи та невпевненість — це лише частина шляху до більшого розуміння себе. Плавні, лінійно-звивисті контури, які нагадують природні структури (листя, нервові закінчення або вени) виглядають ніби розплавленими чи деформованими, що натякає на вплив руйнування. Пилка і фреза — прихований символ: центральний елемент композиції — це загострена, зубчаста форма, яка нагадує пилкові зубці чи різці фрези. Вона втілює деструкцію і водночас можливість обробки й перетворення хаосу в нову структуру, поєднання агресивного і м'якого руху форми підкреслює цей процес.

Основним прагненням авторки є створення платформи, певного простору для діалогу та рефлексії де можливе відновлення та психологічна адаптація, об'єднання людей через творчість.

Локація: Київ, галерея ТРИПТИХ.

Куратор проекту: Тетяна Савченко

Виставка триватиме з 3 по 16 липня 2025