Дмитро Максименко, Світлана Ратошнюк, Олексій Сай. Майстерня

Галерея РА представляє

МАЙСТЕРНЯ

Дмитро Максименко
Світлана Ратошнюк
Олексій Сай
Кураторка: Надія Пригодич

04-17.07.2025
Відкриття 04.07.2025 о 17:00

Митці Дмитро Максименко, Світлана Ратошнюк та Олексій Сай винаймають спільну майстерню вже понад два десятиліття. Змінивши декілька локацій, митці тримаються разом в будь якій конфігурації приміщення.

Простір майстерні справедливо поділено з урахуванням специфіки потреб кожного з митців, де жодна персональна територія не є герметично ізольованою, натомість є відкритою для підглядання. Таким чином співмешканці майстерні є свідками процесу створення робіт, фактично першими глядачами та критиками новонародженого твору мистецтва – це і привілей, і відповідальність. В багатьох випадках побутові дискусії не призводять до значних змін в самому творі, але ці нескінчені artist small talks і є тією непомітною щоденною практикою, з якої з’являються потужні творчі імпульси.

Рутина кожного – це окремі стежки, які неочікувано перетинаються, взаємовпливи в цьому середовищу не є очевидними та функціонують як обмін інформацією та технологіями. Наприклад, друкувальний станок в центрі майстерні стимулює час від часу вдаватися до спонтанних експериментів з відбитками. Твори, існуючи в майстерні, практично не є закінченими, утримується функціональний режим постійного перегляду.

В альянсі Дмитра Максименка, Світлани Ратошнюк та Олексія Сая спостерігаються дещо нетипові для митців відсутність конкуренції та лідера, а також кворум стосовно базових етичних цінностей. Не змінилося це й під час війни. Умовно спільною можна назвати візуалізацію концентрованої чорної форми. Робота "Поля горять" Дмитра Максименка – це передчуття небезпеки, серія малюнків "Новини" Олексія Сая – це засіб проживання загрози, а витинанка "Сріблянський ліс" Світлани Ратошнюк є фіксацією наслідків катастрофи.

Графічні роботи Дмитра Максименко – серія "Казки-плитки" та окремі роботи різних років – маркують підкреслену редукцію форми до базових ліній, створюючи свого роду візуальний документ як мапа або архів. Ці особливі акти сучасного ритуалу виживання зроблені у витончено стриманій мінімалістичній реалізації. Математична виваженість графічних робіт та об’єктів у поєднанні з досконалістю балансує між утилітарністю і сентиментом, демонструє внутрішню напругу між механічністю процесів і людською присутністю.

Дивні невикинуті історії – так можна назвати серію текстильних робіт Світлани Ратошнюк "Сльози Гваделупи". Зміна статусу рекламних storyboards має амбітну ціль зберегти приречений на знищення труд та створити нові змісти. Це тканина (в прямому значенні як матеріал, з якого створені роботи), полотно історії, але історії не епохальної та пафосної, навпаки – історії інтервалу, незначної митті, так само як і букет квітів, зафіксований у своєї агонічній стадії в’янення, визначає проміжок а не результат.

Роботи Олексія Сая, представлені в цьому проекті, сконцентровані навколо графічних досліджень жестів, ритмів та повторів . "Пейзажі, створені шуруповертом" демонструють автоматичне творення автоматичного, це своєрідна романтизація процесу, в якому сенс з’являється постфактум. "Заяви" – це маніфестація контролю над інформацією, виконана в агресивно акуратній манері типового жалобника. Металеві симуляції клубів диму стають метафорою впорядкованого безладу, який органічно вмонтований в наше повсякдення, просякнуте війною.

Буденність співіснування митців цієї майстерні не є системою компромісів, але є радикальною згодою на прийняття Іншого. У спільному просторі не йдеться про єдність стилю чи ідеї – йдеться про систему відмінностей і зміцнення горизонтальних зв’язків, що, в свою чергу, призводить до підвищення життєстійкості.