Квітка кохання

Квітка кохання — це ритуал самопереродження, де тіло стає храмом, а квітка — вибухом несвідомого, що проривається назовні.

Скульптура втілює момент, коли внутрішній процес трансформації вже неможливо стримати: він проростає, набуває форми, кольору, аромату, болю і насолоди.

Тіло тут сидить у позі глибокої зосередженості — зібране, заземлене, безмовне. У його статичності відчувається напруга, ніби тіло утримує щось велике, що от-от прорветься.

Ця напруга знаходить вихід у квітці — складній, бароково-химерній, багатошаровій формі, що поєднує тендітність пелюсток із майже вибуховою силою. Вона нагадує одночасно і живу плоть, і язики полум’я, і коралові структури, і внутрішні органи — усе те, що зберігає пам’ять про життя.

Цей образ є позачасовим і позагендерним: тіло не вказує на конкретну стать, а квітка — не тільки рослина. Це міф про людську сутність як таку, про здатність народжувати себе знову і знову — через любов, біль, еротизм, втрату, радість і її зворотний бік.

Кольори — від приглушеної тілесності до насичених червоно-рожевих і холодно-блакитних — створюють ефект "живої метаморфози": ніби квітка народжується прямо на очах, змінюючи температуру й енергетику простору навколо.

Ця скульптура говорить про любов як про стихію — небезпечну, ніжну, спокусливу, руйнівну й відновлюючу одночасно. Любов, що не зменшує, а розширює. Любов, яка не боїться своїх темних шарів. Любов, яка змінює форму тіла і розкриває його правдиву силу.

Виставки:

• Травень 2025 — Arte Uster International, Zeughaus Areal Uster, Raum 2 + 3 im Gebäude K2, Устер, Швейцарія
• Наразі експонується в галереї у Сміхові, Прага

Ця скульптура — трансформер: квітковий елемент є знімним, а тіло може функціонувати як ваза для квітів або інших символічних композицій.