Я не люблю сірість

Людина складної долі, художниця Ніна Григорівна Божко вже життя оспівує красу. Ті поневіряння і зло, з якими довелося зустрітися на життєвому шляху, вона переплавила на добро, додавши до юної чистоти життєву мудрість, яка з’явилася з роками.

Чи була Божко борцем? Так, але її боротьба неагресивна. Художниця вважає, що важливіше створювати і будувати, ніж руйнувати; краще помічати хороше, ніж відтворювати бридке, грубе та потворне; ліпше не зосереджувати увагу на чомусь недолугому, а насичувати все навкруги красою. Як відгукуються про Ніну Григорівну мистецтвознавці, "пані Божко дає змогу і квітці, і жінці виявити себе з щонайкращого боку".

У Ніни Григорівни немає складних для сприйняття, закручених картин, але у кожній людині, з якої писала портрет, вона вміла бачити крихти золота. А пейзажі та натюрморти Ніни Божко наповнені особливою поетичністю — на її полотнах гра кольорів не менш важлива за композицію, а деталі на другому плані не менш промовисті, ніж на першому.

Ніна Божко у своїй майстерні. Серпень 2016 року.

Тиражна графіка

Живописець, графік, плакатист Ніна Божко належить до нечисленної групи художників-універсалів, які однаково віртуозно працюють у різних жанрах. Безумовно, саме живописні полотна поставили мисткиню на одне з чільних місць в українському образотворчому мистецтві 20 сторіччя, але її графічні роботи також заслуговують на особливу увагу. Художниця володіє різноманітними техніками: літографії, лінориту, офорту, аквантини, сухої голки, монотипії, акварелі, гуаші, — та при всьому різноманітті технік і тем, у своїй творчості завжди спирається на традиції української реалістичної школи.

Літографія

Ніна Григорівна почала працювати у техніці літографії ще у 1944 році. Згодом, уже будучи професійним художником, вона не раз зверталася до літографської техніки. Зокрема, у 1967-1969 роках  Ніна Божко створила серію гравюр «Жіноча доля», в якій відображена тема війни та післявоєнної відбудови народного господарства. Всього мисткиня зробила 9 аркушів: "Біля вічного вогню", "Війна почалася" та інші.

Ніна Божко. "Біля вічного вогню".

Соціальний плакат

Наприкінці 50-х років Ніна Божко заявила про себе як про талановитого плакатиста.  У цей період вона, студентка останніх курсів Київського художнього інституту, співпрацює з видавництвом "Мистецтво" та зображає героїв того часу — передовиків радянського виробництва, а також створює плакати на потребу дня.

Н. Божко: «Сюжети були різні. Наприклад, одержала замовлення намалювати щось на тему високих надоїв. Ходила по базару, шукала гарну дівчину. Знайшла — чорні брови, карі очі, на вигляд років шістнадцять. Запросила красуню до себе.  Намалювала біля  корови, і підпис: "Як корова буде в тілі, то й прибутки у артілі". Потім, коли друкували той плакат, робітники у видавництві наспівували: "Тілі-тілі, тілі-тілі".

Часто в якості "моделі" Ніні Григорівні слугували близькі люди. Зокрема, в середині 60-х років величезним тиражем вийшов плакат "За мир в усьому світі", на якому вона зобразила свого молодшого сина Грицька на фоні земнї кулі. Йому було тоді чотири роки.

Ніна Божко. Поштова листівка "З Новим роком!". В якості моделі також виступив син художниці.

Але найбільш відомими стали ювілейні плакати Ніни Божко, зокрема, її дипломна робота "Т.Г.Шевченко".

Ніна Божко. Плакат "Т.Г. Шевченко".

Н. Божко: «Я його писала зі свого батька — тато на обличчя був схожим на Тараса Григоровича».  

Ще одна робота Божко, яка за шістдесят років не втратила своєї актуальності, — плакат із зображенням Івана Франка під назвою "Лиш боротись — значить жить".  

Плакат Ніни Божко на виставці «Вірю в силу духа ...», присвяченій 160-річчю Івана Франка (2016 р., м. Київ, Музей книги).

Н. Божко: «Теж був надрукований у видавництві "Мистецтво". Але це (показує на плакат у своїй майстерні - ред.) зменшена копія, а оригінал був такого розміру, як шафа. Довелося з’єднати докупи три камені, які ледь піднімали кілька чоловік. Свого часу цей плакат друкувався дуже великими тиражами, але зараз став великою рідкістю. У мене залишився єдиний примірник. Його іноді просить музей книги, коли організовується який захід, присвячений Франкові».

Багато робіт Ніна Божка присвятила знаковим подіям радянської історії. Зокрема, її авторству належить перше у світі друковане рекламне видання з Ю. Гагаріним. Плакат був написаний 13 квітня 1961 року, наступного дня після того, як Юрій Гагарін полетів  космос, і відразу пішов у друк.

Н. Божко: «Я лежала в лікарні. Помаленьку вийшла на прогулянку,  і тут чую по вуличному радіо: "Наша радянська людина перша полетіла в космос". Це ж така гордість була!»

Цією роботою Ніна Божко закінчила свою плакатну діяльність.

Лінорит

Звання заслуженого художника України Ніна Божко отримала саме за ліногравюри. У  1961-71 роках вона створила свою "Шевченкіану".

Н. Божко: «То була кольорова лінографія на поезію Тараса: «Тяжко мені сиротою на цім світі жити», «Світає, край неба палає…», «Затихло все», «Весна зеленню квітчає…», «По діброві вітер виє…», «Веселе сонечко сідало…».

Ніна Божко. «Важко мені сиротою в цьому світі жити».

Н. Божко: «У складі колективних виставок радянських художників серія об’їздила 40 країн світу, сьогодні ж більшість цих робіт зберігається у художніх музеях України. Всього я зробила 12 аркушів, але в мене з них залишилося всього чотири чи п’ять».

Щоправда, нагороду Ніна Григорівна Божко одержала аж через тридцять років — на другий рік проголошення незалежності України. Та в цьому немає нічого дивного, адже національну ідею в СРСР не жалували.

Н. Божко: «Я була перша жінка, якій дали "Заслуженого діяча мистецтв України". І все завдяки моїй Шевченкіані. Хоча, коли я робила ці ліногравюри, то не сподівалася на нагороди.  У мене до Шевченка особливе ставлення. У шести-семирічному віці я вже знала багато творів Тараса Григоровича напам’ять завдяки своєму батькові, Григорію Григоровичу, котрий читав мені вголос. Ше дитиною присвячувала Шевченкові вірші - прості і щирі, як усе в дитинстві:

Це рідний батько мій,

Нема ріднішого у мене

На грішній цій землі...»

У доробку Ніни Божко також є кольорові ліногравюри, присвячені Києву та його чудовим  пейзажам: «На Дніпрі»,  «Пам'ятник Т. Г. Шевченкові в Києві».

Ніна Божко. "На Дніпрі".

Близько 30 років Ніна Григорівна працювала художником-графіком у видавництвах Києва ("Радянська школа", "Дніпро", "Веселка"), а також на Київському художньо-виробничому комбінаті. За цей час виконала незліченну кількість ліногравюр, переважно ілюстрацій до дитячих книжок.

Н. Божко: «Я дуже любила цю роботу, особливо коли потрібно було ілюструвати народні казки. Одягала звірів у наші національні вишиванки, але головним було передати характер героя. Якщо Лисичка - то вона, крім того що хитра, і сердита буває, і весела. Або ті ж Круть і Верть: то вони краков'як танцюють, а то геть засмучені з-за столу вилазять... Працівниці багетного цеху говорили, що завжди чекали на мої ілюстрації, бо вони були дуже потішними і всім піднімали настрій...»

Французький настрій  

Замальовки Парижа, зроблені Ніною Божко в середині 70-х років, знайомили тогочасне українське суспільство із закритим для нього на той час зарубіжжям. Опинившись у Європі серед європейського мистецтва, вона хоч і не відійшла повністю від  радянської реалістичної школи, однак в цих роботах явно проглядається вплив європейської культури.

Потрапила ж Ніна Григорівна до Франції несподівано для себе самої.

Н. Божко: «У нас свого часу був ВОКС, в якому я була членом бюро, а головував Микола Петрович Глущенко. Чесно кажучи, я навіть не здогадувалася, ким він був насправді. Лише через багато років дізналася, що Глущенко — то був другий Зорге. Але художником від був талановитим і людиною дуже хорошою.

Прийшла якось на збори цього фонду. Стою у перерві під стіною, поряд — наші заслужені, народні, а в мене ще жодних звань. Несподівано підходить Глущенко і запитує:  "А Ви б не хотіли поїхати в Париж?" У всіх круглі очі, мовляв, з якого це дива він мені це пропонує? Я тільки сказала: "А хто б не хотів поїхати?". Микола Петрович гмикнув і пішов собі.

Після тої розмови минуло, мабуть, півроку, раптом о пів на дванадцяту ночі лунає телефонний дзвінок. Беру трубку. На тому кінці дроту говорять: "Це Глущенко. Ви колись казали, що не проти з’їздити в Париж, то я тримаю для Вас одне місце".

У Франції Ніну Божко поселили в одному номері з дружиною якогось партійного функціонера. І доки інші "відряджені" проводили час у розвагах, Ніна малювала паризькі вулиці і все, об що чіплявся її уважний, гострий погляд.  

Ніна Божко. "На вулицях Парижа".

Живопис

Із середини 60-х років паралельно з графікою Ніна Божко плідно працює в живописній техніці. Багато полотен художниця присвятила знаковим подіям радянської історії, написала серії портретів видатних діячів культури і мистецтва, ветеранів-воїнів Другої світової війни, простих людей — селян, шахтарів, метробудівців, працівників заводу "Арсенал". Останні чверть століття Ніна Григорівна пише, в основному, пейзажі і натюрморти.  

Портрети сучасників

У передмові до альбому репродукцій Ніни Божко Борис Олійник писав: "Найрельєфніший профіль минулого, його кольори і навіть аромат нащадки відчувають у полотнах великих майстрів пензля, серед яких назвав би Дерегуса, Касіяна, Яблонську, Базилевича, а на чільне місце вивів би Божко Ніну Григорівну. Скільком людям України від низин до верховин подарувала вона непроминулість, уловивши своїм пензлем риси їхніх облич, полишивши їхні образи навіки віків".

Н. Божко: «Ніхто з нас не святий,  з крильцями не літає, та й  не всі писані красені, але коли я малюю, то знаходжу в людині все краще, що у ній є, і закохуюся в неї».    

Ніна Божко. "На ферму".

У 1964-66 роках Ніна Божко написала серію портретів кращих трудівників села ("На ферму", "Ольга Диптан" та ін.). Причому сама мисткиня не гребувала і в корівник зайти, і сапку в руки взяти.

Н. Божко: «Прийшла на поле до Ольги Климівни, а та навідріз відмовилася позувати, мовляв, їй треба працювати. Тоді я теж узяла в руки сапку: удвох пропололи рядки, а потім приступили до малювання».

Ніна Божко. "Ольга Диптан".

У 1975 році була створена серія "Гордість комсомолу України", хоча з самого початку Ніна Божко планувала написати цикл полотен на іншу тему.

Н. Божко: «Я збиралася зробити серію картин про вулиці Києва: після війни багато столичних об’єктів називали на честь героїв, які загинули під час війни, тож я й хотіла нагадати людям, хто такі Ніна Сосніна, Ліза Чайкіна, Михайло Кирпонос та ін. Але тоді з усіма ініціативами ми зверталися до райкому партії районного комітету комсомолу.  Галина Миколаївна Менжерес, яка тоді працювала завідувачем відділу культурно-масової роботи УКЛКСУ, сказала: "Ви залиште Вашу ідею, а ми подумаємо". Потім запрошують мене і говорять: ми подумали й вирішили, що краще взяти не вулиці, а наших кращих комсомольців».

Так з'явилася серія "Гордість комсомолу України", до якої ввійшли портрети як молодих діячів культури і мистецтва (Анатолія Мокренка, Олександра Білаша та ін.), так і простих робітників (художниця навіть у штрек шахти спускалася до передовика виробництва).

У наступні чотири роки (1976-80) Ніна Божко створила ще ряд портретів визначних киян - Ніни Матвієнко, Раїси Недашківської, Миколи Плав’юка, Олександра Таранця, Тамари Коломієць, Олександра Шалімова.

НінаБожко. "НінаМатвієнко".

Ніна Божко. "Раїса Недашківська".

Ніна Божко. "Микола Плав’юк".

Щоб якомога глибше передати внутрішній світ людей мистецтва, яких зображала на полотні, Ніна Григорівна відвідувала їх концерти, публічні виступи, та головне, під час сеансів художниця намагалася розговорити "модель", бо переконана: без цього людина не оживе на полотні.

Н. Божко: «Якось була на виставці  одного знайомого художника — картини виписані дуже майстерно, але люди на них мертві. Питаю: "Як ти їх малював?" Каже: "Не дай Боже, щоб "натура" поворухнулася чи забалакала". А в мене в майстерні навпаки: коли працюю, ми ніколи не мовчимо.  Головне, щоб людина почувалася спокійно, розкуто, тоді вона розповідає все найцікавіше зі свого життя».

Недарма колеги говорили Ніні Божко: "По твоїх портретах можна біографію людини писати". В них прочитується душа всього народу, непроста доля особистості, її радості, болі і переживання.

Н. Божко: «От мої воїни. Пам’ятаю, один прийшов у майстерню, обличчя таке спокійне, виважене і жодної емоції.  А потім розговорилися — він  почав розповідати, як тонув на підводному човні, як ледве не загинув на дні моря, як вижив, як кохану свою зустрів. У нього очі горіли, він мінявся на обличчі, і в цей час я його малювала. А інший мені розповідав, як його дружина квіти малює…»

Саме так, "мої воїни" говорить Ніна Божко про учасників битви за Дніпро та  Корсунь-Шевченківської операції, портрети яких вона написала у  1983–84 роках (серія "Заради життя на землі).   Майже півтора року, із жовтня 1984-го по лютий 1986-го, вони експонувалися у Будинку офіцерів Київського військового округу, який нагородив художницю своєю Почесною грамотою.  

Тепер це вже історичне надбання. Сьогодні згадані портрети можна побачити в багатьох музеях України, зокрема в Національному музеї історії України у Другій світовій війни. Значна частина полотен зберігається в художній галереї Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника, Центральному музеї Збройних сил України.

Більшістькартинізсерії "Зарадижиттяназемлі" зберігаєтьсяуКорсунь-Шевченківськоїхудожнійгалереї. ЗавідувачмузеюісторіїКорсунь-ШевченківськоїбитвиТ.Ю. Поляковаможерозповістибагатоцікавогопролюдей, чиїпортретитутрозміщені.

Закінчивши  військову галерею, у 1985-87 роках Ніна Божко створює ще одну — цього разу портрети робітників заводу «Арсенал». До речі, Ніна Божко – єдина жінка-митець, що має звання «Майстер Золоті руки». Так відзначив її колектив цього підприємства.

Ніна Божко. Картина із серії "Арсенал і арсенальці".

Н. Божко: «Я ще оговтувалася після операції у клініці Шалімова, коли до рук потрапила книжка, яку випустив  "Уралмаш".  В підготовці до друку цього розкішного видання взяли участь 180 художників, які написали свої роботи на виробничу тематику! Тоді подумалося: чому ж це Росія, Москва так шанує свій робітничий клас, а ми в Україні ніяк не спроможемося на щось подібне?

Вирішила почати з метробудівців  — спускалася в шахти, ями, лазила по драбинах. В мене досі збереглося кілька портретів того періоду.  Але потім подумала собі: сьогодні вони будують метро, а завтра звільняться, на їх місце прийдуть інші... Й тоді я зупинила свою увагу на заводі "Арсенал". Там цілі робітничі династії — діди ковалями були, а їхні онуки сьогодні інженери...

Пішла до спілчанського парткому, заявила про своє бажання. Мені дали добро. Керівництво ж самого заводу поставилося до моєї ініціативи більш ніж схвально. Вони давно мріяли про подібну галерею, але тільки мріяли...

З кожного цеху, де працювало по 6–8 тисяч чоловік відібрали по шість-сім передовиків, і вже з цих семи кандидатів я підбирала собі натуру як художник».    

Робота тривала майже два роки.  За цей час Ніна Божко написала 25 широкоформатних олійних портрети, і всі подарувала заводу. Але творчість художниці виявилася непотрібною новим господарям.

Радянська влада закінчилася, завод зруйнували. Навіть не знаю, галерею знищили чи просто розібрали по хатах. Лише в мене залишилося кілька робіт...  

Ніна Божко. Картина із серії "Арсенал і арсенальці".

Історичні портрети

Зрілість та життєва мудрість художниці подарували нам зорові образи історичних осіб періоду Київської Русі.

У 1972 році Ніна Божко написали чотири картини із зображенням засновників Києва – давньоруського князя «Кия», його братів «Щека» і «Хорива» та сестри «Либеді».

Ніна Божко. "Либідь".

Цікава історія створення цього квадриптиха. Спочатку художниця почула красиву легенду про трьох князів та княжну Либідь, яка не зовсім співпадала  із загальноприйнятим переданням, і  розповіла її своєму другові, Іванові Хоменку.

Н. Божко: «Іван  написав поему, а вже в пам’ять про нього я намалювала свої картини (Іван Євтихійович помер у 1968 році - ред.). Щоб якнайточніше передати особливості їхнього вбрання та прикрас, збирала матеріали у Золотій палаті (Музе́ї істори́чних кошто́вностей Украї́ни).  Там фотографувати, а тим паче малювати, забороняють. Та коли я розповіла їм цю легенду, директор музею дозволив. Я цілий альбом ескізів зробила».

Картини були виконані змішана техніка, після чого художниця повторювала їх у монотипії.

Н. Божко: «І що ви думаєте? Підписую: "Олія", приходжу на виставку і читаю: "Темпера". Перекреслюю і знову пишу: "Олія". Я знала, чому так робили: бо темпера коштувала триста карбованців, а олія — три тисячі».      

Нині всі чотири полотна зберігаються у Музеї історії міста Києва. Щоправда, Ніна Григорівна зробила для музею авторську копію картини "Либідь", а оригінал, написаний у 1972 році, залишила собі.  

А ще в музеї історії міста Києва зберігається "Княгиня Ольга", яку я ніяк не можу забрати.

Ніна Божко. "Княгиня Ольга".

Це полотно Ніна Божко писала упродовж двох років (1980–1982).

Н. Божко: «Позувала мені Лариса Остапенко, дружина Олександра Білаша. Поспішали, щоб закінчити вчасно. Аж ось до відкриття виставки залишилося буквально кілька днів, а Лариса не прийшла. Телефоную додому. Донька, Олеся Білаш, каже: "Мама в лікарню потрапила». Щоб якось вийти зі становища, дивилася на власне відображення в дзеркалі і малювала. Тобто то вже не портрет Лариси у костюмі княгині Ольги, а так би мовити збірний образ.

До речі, у Києві встановлений пам'ятник княгині Ользі  Івана Кавалерідзе. Але я з Іваном Петровичем ніколи не спілкувалася й не бачила його ескізи, так само, як і пам’ятник, який було зруйновано у 1919 році і відновлено лише у 1996-му.  Тож я малювала як собі задумала. На руки Ользі власну біжутерію "одягла", але не бездумно — я вивчала "моду" тих часів: які прикраси носили жінки, що за тканину використовували в одязі».  

«Стояла я і слухала весну…»

Слід зауважити, що після 2000 року художниця написала немало картин-портретів ("Полтавчанка" (2005), "Покутська писанка" (2011), "Дума про Чураївну" (2007) та ін.), але в основному це авторські копії картин, які Ніна Григорівна відтворила після того, як 2002 році в її Київській майстерні невідомі зловмисники зрізали замки і забрали велику кількість оригінальних полотен.

Ніна Божко. "Полтавчанка".

Одна з таких картин — портрет  Лесі Українки ("Стояла я і слухала весну"), написана у 2011 році. Оригінальне  ж полотно (а точніше, ювілейний плакат) був створений ще наприкінці 50-х років.  

Н. Божко: «У Плютах функціонував зовсім маленький Будинок творчості —  на 4 чи 5 кімнат — художникам давали по одній кімнаті. А через дорогу від нас винаймали простору сільську хату Андрій Малишко і два брати Майбороди.

А Андрій Самійлович щойно втретє одружився (з Любов‘ю Забаштою - ред.). Вона дуже гарна була, тоненька така, з довгою косою, й погодилася мені позувати. Поставила я її на невеликому горбочку, позаду — річка, левада, гаї. Так у мене її портрет і залишився.  Потім я й узяла його за основу, коли робила плакат з Лесею Українкою, тільки й змінила, що "поставила" її під вербою».

Ніна Божко. "Стояла я і слухала весну".

Мистецтво натюрморта

Наприкінці 80-х років природа стає головним героєм картин Ніни Божко.

До цього квіти я майже не малювала. Але на виставці, присвяченій арсенальцям, між портретами сталеварів, слюсарів, інженерів розмістила натюрморти — просто щоб розбавити виробничу тематику. Та виявилося, що мої півонії і ромашки дуже подобаються людям.

Ніна Божко. "Польові квіти".

Всі зображення квітів пензля Ніни Божко можна умовно розділити на два види: садові й польові. Причому друга група набагато більша.

Н. Божко: «Ходила полями, збирала. Люди казали на них "бур’яни", та я люблю їх більше, ніж троянди і гладіолуси. То така краса, всі кольори є. Буває, забреду в болото, а там і рожеві, і бузкові, і жовті квіточки. Зараз уже там, мабуть, позаростало все, або хати побудували».

Філігранна техніка майстра дозволяє зобразити найдрібнішими мазками тонкі пелюстки "Польових ромашок",  барвисте буйноцвіття "Карпатських квітів", яскраву, але таку нетривку красу "Маків", розкіш жовтогарячих "Соняшників" і глянцевий блиск "Червоної калини".  Але не менш майстерно художниця зображає "культурні" сорти квітів — ніжні "Хризантеми", "Білі троянди", "Півонії" усіх видів.

НінаБожко. "Біліпівонії".

Ще одна відмінна риса натюрмортів НіниБожко — їх  яскраво виражений національний колорит («Квіти з керамікою», «Чорнобривці з куманцями», «Надачі», "Синій натюрморт").  

Ніна Божко. "Натюрморт з українською керамікою".

Н. Божко: «У мене майже на кожному полотні —Україна: опішнянська чи косівська кераміка: глечики, куманці, барильця, — або вишитий рушник. Бо хто як не ми, художники, маємо доносити наші національні символи нинішнім і прийдешнім поколінням?»  

Пейзажна лірика

Золоту сторінку у  творчому надбанні Ніни Божко становлять її численні пейзажі.

У 1988–94 роках мисткиня змалювала краєвиди Узбекистану ("Бухара", "Весна в Середній Азії", "Духи Самарканда"), Криму (Гурзуф, Виноградники, Воронцовський палац, Кримські каньони, Бахчісарай, Херсонес), Соловків, а в наступні п’ять років (1994–99) пише цикл робіт "Земля моїх батьків", присвячені Карпатам, Києву, Слобожанщині.  

Ніна Божко. "Карпати".

Ніна Божко "Весна у Середній Азії".

Ніна Божко. "Гурзуф". 

Н. Божко: «Кажуть, що з віком художники починають писати якимись в'ялими тонами. Я навпаки, як французи, вибираю найяскравіші, чіткі, відкриті кольори. Жодних сірих настроїв, я не люблю сірятини».

Пейзажна лірика художниці дає можливість стомленому від суєти сучасному жителю відпочити душею біля прекрасних полотен флористики, де кожна квітка чи букет  утверджують красу Божого світу.