Оголений у Гранд-Каньйоні

Ця робота натхненна картиною Девіда Хокні "Великий каньйон II". Мені подобається дивитися на красиве чоловіче тіло. Тому мені сумно, що в світі мистецтва так мало чоловічої чуттєвості та краси. Близько 30 років тому група художниць-феміністок Guerrilla Girls вирішила визначити співвідношення чоловічої та жіночої оголеної натури, представленої на полотнах, виставлених у Метрополітен-музеї. Виявилося, що чоловічої оголеної натури лише 15%. І, здається, сьогодні ситуація не надто змінилася. В онлайн-галереях, де я продаю свої роботи, чоловіча нагота становить близько 20%. У той час як жіноча оголена натура, як правило, вважається основним елементом на найкращих музейних стінах, чоловіча оголена натура зуміла зберегти атмосферу нелегальності до сьогоднішнього дня, продовжуючи турбувати людей у різний спосіб. Першопричиною цього явища є те, що історія мистецтва довгий час була клубом "лише для білих гетеросексуальних чоловіків". Її творці використовували механізми придушення прав і маргіналізації меншин. А культура домінуючих патріархального та гетеросексуального дискурсів досі залишається впливовою. Мені б хотілося, щоб наша культура представляла оголених чоловіків так само часто, як і оголених жінок, щоб усунути шокуючу цінність оголеного чоловіка. І це моя мета як художника. Я використовую чоловічу оголеність для вираження еротичних почуттів так само, як і жіночу оголеність. Я намагаюся дослідити вислизання маскулінності та переосмислити, що означає бути чоловіком. У цій серії я інтегрую чуттєву красу чоловічого тіла з картинами всесвітньо відомих художників, таких як Клод Моне, Ван Гог, Девід Хокні, Анрі Матісс, Амедео Модільяні, Поль Сезанн, Енді Воргол тощо. Це своєрідні роздуми про те, яким могло б бути мистецтво минулих століть, якби чоловіче тіло не піддавалося дискримінації.