Гончар Іван Макарович (27 січня 1911 — 18 червня 1993) — український радянский скульптор, художник, етнограф, колекціонер.

Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989).

Працював у галузі станкової та монументальної скульптури.

Зібрав велику колекцію творів народного мистецтва. У власному будинку облаштував перший в УРСР приватний музей, який було відкрито для загального огляду у 1959 році. Колекція налічує близько семи тисяч експонатів: ікон, народного одягу, виробів з дерева та металу, музичних інструментів. Окремий розділ колекції склали близько 20 тисяч архівних фотографій.  

У 60-х роках минулого сторіччя музей Івана Гончара став одним з найвідвідуваніших місць у Києві. Тут збиралися шістдесятники і приходили іноземні туристи. Але просвітницька діяльність Івана Гончара дратувала багатьох, зокрема, викликала відкрите невдоволення Петра Шелеста (з 1963-го по 972-й рік першого секретаря ЦК КПУ). Він активно виступав за те, щоб примусити Гончара передати власну колекцію державним музеям. Стосовно скульптора організовувалися численні провокації.    

У 1972 році художника виключили з членів КПРС, внаслідок чого він втратив роботу. У серпні наступного року Київський обком КПУ заборонив демонстрування кінострічки «Соната про художника», присвяченої І. Гончару.  

Помер Іван Макарович Гончар у 1993 році. В цьому ж році на базі приватної колекції музейника і скульптора І. Гончара був заснований державний «Музей Івана Гончара».