Тарас Табака, художник, куратор:

Щоб глибше розкрити роль та якості автора беззаперечно вважаю за необхідність його введення в контекст ренесансу сучасного мистецтва традиційної закарпатської живописної школи, котрий особливо виразно заявляє про себе протягом останнього десятиліття. Адже ми стикаємось з явищем прояву та формування нової генерації, форм комунікації, засобів, трактовок образотворчого спілкування, перепрочитання і структуризації філософських конструкцій на класичній базі встановленого вже історично культурного досвіду. Актуальність цього явища з появою цілої плеяди потужних авторів, у яку яскраво увійшов Василь Кадар, можливо ще не достатньо усвідомлена, але не викликає сумніву в аналітичній систематизації регіонального культурного розвитку в національному контексті.

Паралельно внутрішнім чи регіональним проблемам ідентифікації ми не вправі вимикати уніфіковану мову мистецтва як таку, котра працює на рівнях сприйняття без перекладу. У цьому і полягає універсум Василя Кадара,  митця, котрий зберігаючи традиції маргіналій локального мистецтва, здатен узагальнити через свій авторський живопис ідеалістичну модель «вільної думки», зрозумілої у нашому складному світі тотальної інформації,  яка забрала на себе виховну функцію культури.

Можливо, соціум очікує своїх жадань, але поняття культури, як такої, має свої правила формування суспільства. Наша історична пам'ять є ключовою в таких нюансах.  Василь працює у цих напрямках, поняттях генезису та психологічних гештальтів. Виконання життєвої функції, котра обіймає простір і виносить прагматичні рівні проживання на категорію нової якості нашого світу та його сприйняття.

Безперечно, ми зобов'язані накласти погляд на будь-яку ситуацію нашої даності. Адже живемо у світі постійно виникаючих нових реалій та умов. У такій ситуації ключовими позиціями стають поняття «гармонії стоїцизму», котрим слідує автор через свій автентичний живопис, який всотав у себе глибинну історію крізь суб'єктивне сприйняття.

Оксана Гаврош, кандидат мистецтвознавства: Живопис Василя Кадара: на шляху до гармонії

Василь Кадар – представник молодшого покоління закарпатської школи живопису, характеристики якої  визначаються синтезом трансформацій народної традиції, особливою культурою кольору та асоціативністю образного мислення. У цьому контексті художник зберігає вірність канонічним уявленням про живопис як винятковий спосіб вираження, де головне – це колір і світло, що допомагають відтворити індивідуальний досвід сприйняття просторовості або світ навколо людини.

Перші кроки у мистецтві Василя Кадара пов’язані із опануванням пластики художнього металу. Період навчання в Закарпатській академії мистецтв – час тривалих пошуків себе у матеріалі і своєрідного «роздвоєння», адже бажання відображати світ мовою кольору переважало над пластичними «вправляннями». На щастя, ці творчі вагання тривали не довго: дипломований художник-прикладник без усіляких вагань поринув у множинний світ живопису з величезним бажанням розширити безкінечні можливості кольору.

Вже в ранніх експериментах художника все більше проявлявся колористичний дар: його барвисті варіації – це завжди колір, такий дихаючий і магнетичний. У чуттєвому «гарячому» живописі відчувалися риси як українського бароко з традиційними контрастами об’ємів, так і маньєризму з його перебільшеною пластикою або експресіонізму з його емоційною трансформацією форми та відчуттям вібрації кольору. Автор зазвичай працює кількома кольорами, які ефектно розчиняє один у одному, досягаючи бриніння нюансів та витончених відтінків. Як правило, Василь працює серіями, створюючи живописні сюїти, в яких прагне віднайти первинну радість першовідчуття барв.

Твори Василя Кадара не можна назвати чисто абстрактними. Це радше враження/рефлексії від споглядання навколишнього світу, природи, набутого досвіду, що на полотні перетворюються на відбитки цих проживань, їх матеріально-пластичні сліди. Пульсація контрастних кольорів, мінливість холодних та гарячих поєднань, рух в діапазоні від конкретики до абстракції – інтуїтивно-чуттєві варіації художника на природні метаморфози.

З досвідом, що з кожним днем накопичується, приходить усвідомлення, що головна картина попереду. Власне, це – метакартина, яку пишеш наодинці з собою, зосереджуючи дух і довіряючись силам уяви. У постійному неспокої на шляху до осягнення буття…