Як художник, я працюю з темами пам’яті, тіла та культурних коренів, досліджуючи українську традицію через сучасну візуальну мову. Моя практика виростає з фольклору Закарпаття — пісень, танців і ритуалів, які я сприймаю не лише як культурну спадщину, а як живу систему знань, що передається через тіло, рух і відчуття. У попередніх серіях я зверталася до коломийки як до форми ритму та колективної пам’яті. Сьогодні це дослідження трансформувалося у вивчення тіла як простору, де зберігається досвід єдності — між людьми, поколіннями та духовним виміром.

Моя практика — це пошук мови, що поєднує тіло і пам’ять, традицію і сучасність, інтимне і колективне. Я прагну створити простір, у якому глядач не просто бачить образ, а проживає його на тілесному рівні — як відлуння власного досвіду, захованого глибоко всередині.