Катя Копєйкіна – молода українська художниця, яка здебільшого працює з живописом. Її практика зосереджена переважно на глибинній природі людських стосунків. У своїй візуальній практиці вона переосмислює людське тіло як полотно, яке можна адаптувати відповідно до сучасних почуттів, травм.

Людина в її практиці – це простір для модифікації, а живопис – спосіб відкрити її зовнішньому світові, який звик ховатися за культурними стереотипами та категоріями нормальності. Її живопис працює з такими темами, як сексуальність, жахи, чуттєвості та страх перед існуванням. Особисті стосунки в мистецтві Каті переформатовуються в казку жахів і водночас відкривають суспільству занепокоєння перед своїми збоченнями та бажаннями.