Нікс – Дочка Первісного Дому

У жовтні 2025 року, у своїй майстерні на Оболоні в Києві, Сергій нарешті відчув той самий момент. За місяць до того він провів фотосесію — просту студійну зйомку: модель, загорнута в тканину, темний фон, контрастне світло. Світлини були відкладені, вони чекали свого часу. Він не поспішав. Війна тривала, дні зливалися в один, а натхнення приходило рідко й несподівано.

Того жовтневого дня сонце просочувалося крізь запилені вікна; десь у далині глухо відлунювало, але в кімнаті панувала тиша. Сергій надрукував це зображення на кількох аркушах паперу. Потім розклав гелієвий мат, дістав акрилові фарби, пензлі та ганчірку. Він почав працювати з відбитком: наносив чорний колір, розтирав його, зішкрібав шари, додавав золотисто-коричневі відтінки. Фарба текла, тріскалася, утворюючи випадкові шрами й плями — контроль розчинявся, мов ілюзія.

З глибини паперу постала Вона — Нікс, донька первісного Хаосу, богиня ночі, старша за олімпійських богів. Висока постать із крилом-луком, щитом-місяцем, волоссям, що зливається з тінями й уламками світу. Це була вже не просто модель зі світлини, а щось давнє, що прокинулося крізь шари фарби.

Кожен мазок був тихим спротивом: ніч не ховається від хаосу — вона старша за нього, долає його спокоєм. У ній можна сховатися від сирен, вибухів і безнадії. Вдень, під байдужим сонцем, Сергій закликав ніч, яка захищає.

Коли робота висохла, зображення стало чітким і виразним. Нікс дивилася крізь нього — мовчазна, непохитна. Тихий пакт із темрявою: «Ти переживеш усе це. Ти завжди була і завжди будеш».

Так із однієї фотографії, після місяців очікування, серед денного світла й далеких відлунь війни, народилася ця монотипія — відродження в чорному та золотисто-коричневому. Нікс, донька Хаосу, стала берегинею ночі, яка приходить і відходить, але ніколи не зникає назавжди.