ЄВРАЗІЙСЬКИЙ ХУДОЖНИЙ МУЗЕЙ ПРЕДСТАВЛЯЄ

ЮРІЙ ЮРОВСЬКИЙ:

ХУДОЖНИК І КОЛЕКЦІОНЕР

(1913-2008)

Юрій Юровський народився у Києві (Україна). Працював з 1930-х по 90-ті роки. Представляє старше покоління київських радянських художників ХХ ст. Пейзажист і блискучий майстер кольору, майстер натюрморту, свого часу один з найкращих колористів світу. Свої професійні навички Юровський розвивав під час навчання у Київському художньому інституті, де відточував майстерність художника-пейзажиста у професора Рокицького

Юрій не міг писати вільно, оскільки мусив відповідати радянським настановам, що забороняли абстрактний експресіонізм. Але він малював агресивно, і сміливо експериментував із колірною палітрою. Впізнавані широкі мазки, повна свобода та незалежність, легкість та віртуозність техніки характеризують живопис Юрія Юровського. Художник виявив себе надзвичайно щиро та активно. Живописець багато років подорожував Прибалтикою, де, як йому здавалося, все дихає свободою. Але змушений писати на кшталт соцреалізму, Юрій Юровський ніде не почував себе повністю вільним. У дев'яності роки він їде до США, де працює дуже плідно, і де особливо яскраво розкривається його талант. В Америці художник здобув справжню творчу свободу.

ЮРІЙ ЮРОВСЬКИЙ І МАЛЕВИЧ
Зі спогадів Лена Юровського

Заборонені у Радянському Союзі Кандинський і Малевич найбільше вплинули на думку Юрія. Багато відповідей, але ще більше запитань дало знайомство з Малевичем. Юровський все життя намагався зрозуміти містику творів Казимира. Декілька слів і підказок з розмов з ним збереглися у пам'яті Юровського і вплинули на його пізні роботи.

Слід зазначити, що Малевич достатньо жорстко ставився до студентів, але дуже позитивно – до тих, хто, на його думку, міг бути супрематистом. Таких юнаків, з широким світоглядом і великим запасом уяви, він підбадьорював і брав у свою студію. Серед тих, хто наблизився до Малевича, був Юрій Юровський. На той момент йому виповнилося 17 років.

Потім через багато років тато розповідав мені, що такі зустрічі залишили в його душі глибокі, дуже сильні враження та переживання. І те, що ми знаємо про Малевича, лише крапля в морі всього того, що знають його учні. Фантастичний внутрішній світ великого художника по-справжньому розкривався лише за близького спілкування.

Тато згадував: «Як папуаси дивилися на місіонерів у джунглях, так і ми, студенти, стикаючись із великою таємницею Казимира Севериновича, дивилися і слухали, і раділи, що він сприймав нас як рівних».

Якось Малевич процитував Конфуція, і ми закохалися у світ знаків та символів. "Це вони правлять світом!". Малевич додав: «Я відчуваю, що це відбувається, оскільки точки моїх зіниць приваблюють весь Всесвіт!»

Я все життя пам'ятаю ці слова... Все життя розумію, що можу бачити набагато більше, ніж просто фіксувати очима те, що мене оточує... Бо Казимир Северинович завжди десь поряд... Звідти, з глибини моєї молодості, я чую його голос.

Час, який провів художник на етюдах під Києвом, був наповнений чудовими емоціями, пошуком краси природи та творчої наснаги.

Дніпровські кручі – насолода для очей художника. Вражаюча цілісність його картин... За зовнішньою простотою, за звичайністю пейзажів є ще щось... Дивно, але кожен фрагмент пласта фарби, покладеної на полотно, кожен мазок органічно з'єднаний дотиком щетини пензля і полотна.

Легким штрихом, що нагадує конкретний предмет, рука клала на полотно точність цього пейзажу в даний момент.

Йому не потрібно було багато часу виконувати ту саму роботу, не було потреби записувати чітку схему планів.

Він малював дуже швидко та точно, як диктувала йому природа. Вона йому нашіптувала і підказувала. Це дар найвищої майстерності!

Живопис – це мова. Мова, що розкриває людські почуття. Така мова – гучна та соковита. Різнобарвна, немов веселка, і яскрава, як сонячний промінь!

Які фарби, як вони світяться радістю, сонячним настроєм! Палають яскраві квіти в глеку, за ними – безкраї простори лук, поля, – вся розкіш землі, що живиться сонцем!

Ми бачимо спокій і водночас – внутрішній рух; могутній механізм Юрія окреслив натуру з підсвідомості. Він так любить воду. У замальовках митця завжди Дніпро, Десна. Вода та небо... Все зливається, грає. Все це дуже символічно.

Вода – це ностальгія та сум… Все тече, все змінюється. Символ чистоти умиротворення, народження нового життя. Юрій відчував глибину природи... Магію води... Його мудрість і безмежна любов до землі видно у кожному творі.

У Юровського вода – це дзеркало неба. Річка – дорога.

Яскраві соковиті кольори, синь яскрава, інтенсивна. Ритм трави під подихом вітру, ритм хмар, гряди дерев, вода, що грає відблисками під ними. Все це дуже просто, все це бачено десятки разів, але Юрій відкриває нам глибоку красу матері-природи!

Саме в них, у яскравих чистих кольорах, у чарівних краєвидах проявляється весь характер художника.

Його правда, любов, віра та біль – все в цих роботах. Справжній світ – є ми, і є природа. Поет природи!

Все залишається у минулому, позаду. Все те прекрасне, що ти бачив у житті, що зображено в картинах, уже не повернеш! Але дещо в тебе лишається... Спогад. Ти дивишся в те, що минуло, що так далеко, і ти неминуче повертаєшся до минулого, рідного…

Зі спогадів Тетяни Бруні:

«Юрій вразив мене винятково тонким поглядом на світ живої природи. Його осінь, його літо, його зима просочені тонкою чутливістю до глибин душі і глибоко пройняті почуттям природи. Люблю краєвиди, коли дивлюся на картини Юрія... Оживаю... Бачу себе на природі, проникаю в живопис, гуляю цим місцем, мрію і тихо співаю... »

У Седневі була традиція спільних виїздів на природу, часто обмінювалися кольоровими ескізами, Глущенко та Яблонська із задоволенням спостерігали за роботою Юрія, як він змішував та підбирав кольори на палітрі.

У цей період Юровський починає збирати малюнки та картини своїх друзів. Ретельно за кілька десятиліть він збирає колекцію музейної якості

Юрій був учасником творчої групи, до якої входили представники Київської школи живопису Микола Глущенко, Тетяна Яблонська, Семен Гуецький, Віктор Кошовий. Творчість цих художників, як правило, охоплювала широкий спектр традицій – від реалізму до модернізму та експресіонізму з його чіткою та яскравою колірною схемою.

У другій половині ХХ століття, після Другої світової війни, в Україні утворилося специфічне художнє середовище, що послабило загальний ідеологічний тиск. Паралельно із всемогутнім соцреалізмом отримала право на існування позиція так званого «тихого живопису» і зародився нонкомформістський рух. Мистецтво розширило свої рамки, включивши певні традиції імпресіонізму, експресіонізму, фовізму та інших модерністських напрямів. Дані тенденції особливо помітні в українському пейзажному живописі другої половини ХХ століття.

Юрія пов'язували дуже теплі дружні стосунки із Тетяною Бруні, Анатолієм Петрицьким та Федором Ніродом – відомими художниками та сценографами, які створили костюми та декорації для Маріїнського театру, Великого театру опери та балету, Київської опери.

Вся ця чудова компанія любила зустрічатися та проводити час у ресторані Leipzig. На першому поверсі знаходилася кондитерська-кафе «Маркіза», в якій продавали печиво «Камплетен» – смачне, солоне та розсипчасте. Поруч із цією кондитерською відбувалися події, які ледь не коштували життя Олексію Турбіну, персонажу відомого роману Михайла Булгакова. Після війни тут відкрили коктейль-бар, усі працювали на сюрприз до 4-ї години ранку. Потім був обладнаний ресторан «Лейпциг» із чудовою німецькою кухнею та комплексними обідами. У мансарді знаходилися майстерні Спілки художників СРСР. Художні студії здебільшого знаходилися в одному будинку, і тут панувала дивовижна творча атмосфера. Це були чудові вечори, сповнені веселощів, музики та спілкування. Роботи майстрів. що мешкали тут, зараз зберігаються у багатьох приватних колекціях та музеях світу.

На дверях майстерні чудового живописця Володимира Федоровича Сидорука, з чуток, колись була прибита табличка «Михайло Врубель». Сидорук маленьким пензликом писав величезні картини, не пропускаючи найдрібніших подробиць ні в портретах людей, ні в дивовижній красі натюрморти та пейзажі. Його майстерня була навпроти майстерні Юрія Миколайовича Юровського, витонченого живописця та майстра монотипії. Відзначивши вісімдесятиріччя, він поїхав до США і там успішно продовжував успішно працювати.

Поруч із кімнатою Юровського була майстерня Михайла Глейзера. Він був живописцем та графіком, дизайнером та обожнюваним учнями педагогом, другом Юровського. Крім того, він протягом багатьох років служив художником у Театрі ім. Івана Франка. Саме служив. Цій роботі він віддавав безліч сил, творчої енергії, часу.